УБІ́РЧИК (ВБІ́РЧИК), а, ч. Зменш.-пестл. до убі́р. А Маруся, притихнувши, слухала, як багата удова, злакомившися на червонії червінчики та на пишні убір-чики, силою-неволею віддавала дочку свою, одиначку, за Янчика, великого розбійничка (Хотк., II, 1966. 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 356.