УВ’Я́ЗНЮВАТИ, юю, юєш, недок., УВ’ЯЗНИ́ТИ, ню, ниш, док., перех. Позбавляючи волі, поміщати у в’язницю. Складаючи до шухляди нові й нові зшитки, Гоголь почував себе мов тюремник, що ув’язнює з примусу власних дітей (Полт., Повість.., 1960, 439); — Добродію! — сказав Гельє, — зробіть мені велику ласку: звеліть мене ув’язнити (Коцюб., III, 1956, 9); А якщо він [бурлака] не скориться, треба знов його бити прилюдно, ув’язнити й віддати до якоїсь мануфактури в робітники (Тулуб, Людолови, II, 1957, 596).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 369.