УВА́ЖНІСТЬ, ності, ж.
1. Вияв уваги (у 1 знач.). Шліфувальниця знала, що її робота вимагає великої уважності й точності (Донч., VI, 1957, 211); Вивчаючи текст, читець повинен з найбільшою уважністю поставитись до синтаксичної структури мови, уяснити собі значення кожного розділового знака (Худ. чит.., 1955, 96).
2. Уважне ставлення до кого-небудь; прихильність, доброзичливість, турбота про когось. [Xуса:] Я безмірно вдячний за уважність до мене й до звичаїв мого люду (Л. Укр., III, 1952, 182); Чемність і уважність пана Адама додавали їй такої сили й енергії, що вона могла поборювати такі перепони і зносити прикрасті, на які давніше тяжко б було здобутися (Кобр., Вибр., 1954, 144); У пам’яті я збережу навік і вчительки уважність обережну, і з другом батька бесіду бентежну про те, яким є справжній більшовик (Бажан, Політ.., 1964, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 364.