УВЕРЕ́Д, у, ч., розм., рідко. Пошкодження від надмірного напруження; // Біль від дотику до рани, нариву і т. ін. * Образно. Перейшов по душі дошкульний уверед; Знов я повен надії та віри (Граб., І, 1959, 382).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 365.