УВІ́ЧНЮВАТИСЯ (ВВІ́ЧНЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., УВІ́ЧНИТИСЯ (ВВІ́ЧНИТИСЯ), нюся, нишся, док.
1. Ставати пам’ятним навіки, зберігатися у пам’яті нащадків. Олівець, туш, рідше акварель — ось з допомогою чого в короткі хвилини між боями на аркушах похідних блокнотів увічнювався подвиг воїнів-однополчан (Літ. Укр., 5.XI 1974, 2).
2. Продовжувати своє існування в віках; залишатися навіки, надовго. Вам [Ленінові] треба усіх прийняти, Вам треба усе прийняти. Увічнися, душе Ваша, Що вміщує цілий світ! (Кор., Вогонь, 1968, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 368.