УГНО́ЄНИЙ (ВГНО́ЄНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до угно́їти. Відремонтований трактор котив по угноєному полю, залишаючи за собою широку борозну (Збан., Переджнив’я, 1955, 380); // угно́єно, безос. присудк. сл. Ділянку, виділену під горох, зорано на зяб і угноєно (Рад. Укр., 26.XI 1961. 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 376.