УГО́ВТАТИСЯ (ВГО́ВТАТИСЯ), аюся, аєшся, док., розм. Те саме, що угамува́тися 1, 4. [Конон (хапа її [Женю] за руки):] Не скаженій! Уговтаєшся, ще й спасибі скажеш, що провчив! (Кроп., II, 1958, 473); Григорій Химочка зачекав, доки натовп трохи уговтається й стихне (Епік, Тв., 1958, 91); [Хвекла Гавриловна:] Пора б вже вам і вговтатись! Дітки вже підростають, старшенькому синові сімнадцятий годок, а вам і досі зальоти на думці… (Кроп., V, 1959, 61); Маламужиха, така ж, певно, як і Ганна, колись цокотуха була, та за дітьми і чоловіком-п’яницею уговталася трохи (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 377.