УГО́ВТУВАТИ (ВГО́ВТУВАТИ), ую, уєш, недок., УГО́ВТАТИ (ВГО́ВТАТИ), аю, аєш, док., розм.
1. Умовляти, переконуючи, схиляючи до чогось. — То така. Вона кого хочеш уговтає, — засміялася Христя (Кучер, Трудна любов, 1960, 54).
2. Те саме, що угамо́вувати 1. — Ніяк не вговтаю татуся. Лементує, приндиться, а спитати б чого? Бач, спалила його старий костюм (Логв., Давні рани, 1961, 154); Насилу мати вгамувала, вговтала синка, вклала в постіль, приспала (Вирган, В розп. літа, 1959, 282); — Атож! Вони в мене слухняні, — гордо промовила Докія. — Та й на очах у свекрухи. Коли що, то Чумачиха їх швидко вговтає… (Кучер, Трудна любов, 1960, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 377.