УГО́ДНО (ВГО́ДНО), присудк. сл., рідко. Бажано, до вподоби. — Не я виганяв невістку з сином, не я буду їх й просити. Вгодно — нехай живуть (Н.-Лев., І, 1956, 243); — Так, мій добрий ака, заробітки нікчемні. Перебиваєшся, як аллахові угодно — з копійки на копійку (Ле, Міжгір’я, 1953, 107); — Батюшко, якогось дня наша церква з усіма людьми і вами увійде в землю, — не раз делікатно розмовляли з панотцем церковні попечителі. — Як буде богу вгодно, — смиренно відповідав панотець і задирав підборіддя вгору (Стельмах, І, 1962, 412).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 377.