УГОДО́ВЕЦЬ, вця, ч., політ. Той, хто провадить політику угодовства з класовим ворогом. Були часи.., коли народовців [галицьких] скоріш можна було назвати угодовцями — так багато вони говорили про згоду з польськими магнатами та австрійсько-польськими урядниками (Драг., І, 1970, 346); Під впливом більшовиків і натиском революційних мас Ради [у 1917 році], долаючи опір угодовців, вводили на фабриках і заводах 8-годинний робочий день, встановлювали контроль над виробництвом (Ком. Укр., 12, 1966, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 378.