УГОЩА́ННЯ (ВГОЩА́ННЯ), я, с., розм. Дія за знач. угоща́ти. Декотрі з бійців стали смажити, над вогнищем десь роздобутий ячмінь. — Бери! Чорний рис! — трясе біля Яреська жерстиною з підгорілим ячменем червоноармієць-китаєць.. Весело стало від цього вгощання, позаїдались, губи чорні, хрумтить у кожного на зубах чорний перекопський рис (Гончар, II, 1959, 422); Чарському остогидли нудотні вияви обивательської пошани до нього як до поета, він уникав привітань, альбомів, вгощання декламаціями його ж віршів (Кундзич, Діези.., 1956, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 380.