УГРУЩА́ТИ (ВГРУЩА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., перех., діал. Умовляти кого-небудь суворо, з докорами. Я її не бив, а так було все угрущаю.. А вона іноді мені каже: — Ти 6 лучче мене побив, ніж отак дорікати (Барв., Опов.., 1902, 203); // Взагалі умовляти. — Ото ж як перед Спасом я був у вас, і стали ви мене вгрущати, щоб не сумував, загомоніли до мене ласкаво, трохи ’д серця ’длягло (Барв., Опов.., 1902, 341).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 381.