УГРІВА́ТИСЯ (ВГРІВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УГРІ́ТИСЯ (ВГРІ́ТИСЯ), і́юся, і́єшся, док.
1. Зігрівати себе, своє тіло, позбавлятися відчуття холоду. А Маруся дрімала вже, угрівшися під легеньким ліжничком, усміхаючися крізь сон (Хотк., II, 1966, 48); Василько спросоння позіхав. Йому перебили сон, а він же як угрівся на печі в хаті (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 302); Від ходьби вона трохи вгрілася (Кочура, Родина.., 1962, 148).
2. Робитися гарячим, вкриватися потом від важкої роботи, фізичного напруження. — Копаю я та й копаю, вже аж угрівся, аж піт з лоба крапає. Коли чую, під заступом розколина (Н.-Лев., VI, 1966, 335); [Тиміш:] Копав я сьогодні рівчак на городі та, угрівшись, випив кухоль води холодної, то оце, мабуть, од того і кашель напав (Вас., III, 1960, 64); Невеселе обличчя жінки здається заплаканим. Над її похилою головою пробивається відпар — видко, добре угрілася, перекопуючи свою четвертинку (Стельмах, II, 1962, 269).
3. тільки док., розм. З силою вдаритися. А дурень? Крейдою маглює, Знай, коники все на печі, Або із жита робить греблю, Або.. Як з неба, вгріється об землю!.. (Укр. поети-романтики.., 1968, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 381.