УДА́РЕНИЙ (ВДА́РЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до уда́рити 1-3, 5. Сердито вдарений нагаєм кінь скочив (Ле, Хмельницький, І, 1957, 8); * У порівн. Обидва здригнулися, немов ударені громом (Мик., II, 1957, 193); // уда́рено, безос. присудк. сл. Двох селян добре вже було вдарено камінням, а третій був у крові після Ярошевого шворня (Гр., II, 1963, 297); Скоро бовкнули в дзвони до церкви, стояв він [Олексій], випроставшись, зовсім готовий. Ударено вдруге у дзвони — вже він іде селом (П. Куліш, Вибр., 1969, 300); // у знач. ім. уда́рений, ного, ч. Той, кого ударили чим-небудь. Ударений вийшов з хати, а йдучи, грозив Іванові, що ще з ним десь стрінеться (Март., Тв., 1954, 282); Ударений застогнав і надлюдським зусиллям звівся на коліна (Ле, Наливайко, 1957, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 386.