УДА́РНИЦТВО, а, с. Одна з форм масового соціалістичного змагання трудящих СРСР за підвищення продуктивності праці і високі темпи розвитку виробництва; праця ударними методами, прискореними темпами. Сафарову завжди була ясна кінцева мета цієї боротьби з морем, соцзмагання й ударництва, боротьби за кожну нову свердловину (Донч., II, 1956, 93); У другій половині 1929 р. соціалістичне змагання почало переходити від початкових форм до вищих. З ініціативи комсомольців виникло ударництво, яке швидко поширилось по всій Радянській країні (Іст. УРСР, II, 1957, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 386.