УДРУЖИ́ТИ, ружу́, ру́жиш, док., розм. Зробити дружню послугу кому-небудь, прислужитися чимось. Курять ці [бурсаки], а хто не курив, капшук розглядали. — А це вже якась попівна удружила? — кажуть (Свидн., Люборацькі, 1955, 160); — Я тут привіз тобі дещо, — загадково зашепотів Федот і розв’язав великий важкий мішок. — Маю на складі хлопців знайомих, от і удружили, спасибі їм (Тют., Вир, 1964, 215); // ірон. Зробити кому-небудь неприємність, шкоду, завдати якоїсь прикрості. Зосталась [Солоха] голомоза, боса, сорочка чорна, дірява, розхристана.. От усе убрання на ній! Оттак то йому [сотнику] удружила Явдоха Зубиха, конотопська відьма, за той бешкет, що він їй на річці і над річкою при усій громаді зробив (Кв.-Осн., II, 1956, 217); — А хто ж то ніс тобі подряпав? — Се так Чайченко удружив (Гл., Байки.., 1959, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 399.