УДУШИ́ТИСЯ (ВДУШИ́ТИСЯ), ушу́ся, у́шишся, док.
1. Заподіяти собі смерть, здавивши горло, насильно припинивши дихання; задушитися.
2. Задихнутися, вмерти від нестачі повітря, отруїтися димом, газом і т. ін. Він, сіромаха, трохи не вдушився, сидячи там [у шафі] і ковтаючи той дим (Чуб., V, 1874, 203); Десятник затулив їй [молодиці] уста своєю шапкою і держав.. — Вдушиться, — загомоніли люди. Десятник шапку одняв (Вовчок, VI, 1956, 233); Не договоривши, закашляв [Андрій] так сильно, що майже не вдушився (Коб., III, 1956, 304).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 399.