УДІ́ЛЬНИЙ, а, е, іст. Стос. до уділу (див. уді́л1 1-2). В давній Русі, а опісля і в Литовсько-руській державі був такий порядок, що, крім головного князя, було там багато менших князів, т. зв. удільних (Фр., XVI, 1955, 414); Спочатку захоплені Литовським князівством руські землі були на становищі автономних удільних князівств, на чолі яких стояли члени литовського великокнязівського роду або місцеві руські князі (Іст. УРСР, І, 1953, 109); Автор «Моленія» — пристрасний прихильник сильної, централізованої влади і рішучий противник князівсько-боярської удільної політики (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 510); Частина експропрійованих Радянською владою поміщицьких, удільних, монастирських та інших земель була виділена для організації соціалістичних зразкових господарств — радгоспів (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 103).
Мов (немо́в, на́че і т. ін.) уді́льний князь — про того, хто, зловживаючи своїм службовим становищем, діє самоправно, не рахуючись з іншими.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 394.