УЗАКО́НЮВАТИ, юю, юєш і рідко УЗАКОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., УЗАКО́НИТИ, ню, ниш, док., перех. Надавати чому-небудь сили закону, охоплювати, підтримувати що-небудь законом. За Марксом держава є орган класового панування, орган пригноблення одного класу іншим, є створення «порядку», який узаконює і зміцнює це пригноблення, стримуючи зіткнення класів (Ленін, 33, 1973, 7); Польські магнати захоплювали на Придніпров’ї і Врацлавщині величезні земельні володіння. Польський уряд узаконював цей грабіж (Іст. УРСР, І, 1953, 157); Старий Кухта й сам давненько вже думав над тим, як би узаконити за собою Гарасимову садибу (Іщук, Вербівчани, 1961, 114); // перен. Уводити в загальний обіг; вважати правильним, погоджуватися з чим-небудь. Таких експериментів [мовного штукарства] не міг узаконити реалістичний художній смак (Талант.., 1958, 33); Настала пора узаконити в республіканському масштабі відроджене і збагачене новим змістом Свято врожаю — гімн трудової перемоги колгоспного селянства (Нар. тв. та етн., 3, 1964, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 404.