УЗДА́, и́, ж., рідко. Те саме, що вузде́чка. Не раз безсонному здається Серед тяжких душевних мук, Що підо мною кінь несеться, Й узда висковзується з рук (Фр., XIII, 1954, 153); Як вітрові, нема йому спокою, Своє він серце сам і розрива, В безодню рине буйна голова — І кінь дзвенить уздою золотою (Рильський, II, 1960, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 406.