УЗИ́МКУ (ВЗИ́МКУ), присл. У зимовий час; зимою. Зосталась Нимидора ніби вдовою. Взимку вона з свекрухою пряла панське прядиво, а влітку ходила на панщину (Н.-Лев., II, 1956, 244); Подолати швидку течію [річки] влітку.. й то тяжко, взимку ж неможливо (Тют., Вир, 1964, 122); Перепитували селян: чи не замерзає [Сиваш], мовляв, узимку та чиє надійні броди, по яких можна, було б військам пройти… (Гончар, II, 1959, 409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 407.