УЗЛІ́ССЯ, я, с. Смуга на краю лісу. Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава (Л. Укр., III, 1952, 186); Парубок зрозумів, що він збився з дороги, і, замість того щоб заглиблюватися в ліс і йти до ярів, вийшов на узлісся (Тют., Вир, 1964, 244); Вранці полк вийшов на відкрите узлісся і, вражений, зупинився в німому зачаруванні: далеко на горах уже видно було їм золотоверхий Київ! (Гончар, Таврія.., 1957, 435).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 408.