УКА́З, у, ч. Постанова, розпорядження найвищого органу влади або глави держави, що має силу закону. Од матушки-цариці, Таки із самої столиці Прийшов указ лоби голить (Шевч., II, 1963, 272); Указом Президії Верховної Ради СРСР особовий склад підводного човна відзначений високими урядовими нагородами (Рад. Укр., 22.VII 1962, 1); По телеграфу прийнято з Москви Указ уряду про присвоєння Поліщукові звання Героя Радянського Союзу (Гончар, III, 1959, 35); // розм. Наказ, вказівка. — Тоді звали ці новоселиці великими вольними хуторами, поки не послідував указ, щоб поруйнувать всі хутори, а хуторян повиводить на великі шляхи (Стор., I, 1957, 228).
◊ Не ука́з, у знач. присудк. сл., кому — хто-небудь не є авторитетом для когось; що-небудь не може бути підставою для чогось, вказівкою для когось. Сама собі господиня! що схотіла, те й зробила — ..ніхто мені не указ (Барв., Опов.., 1902, 6); — Справді ти від нас відбився, І не сором се для нас, І слова твої для твого Ще нарада не указ (Фр., XIII, 1954, 360); Хлопцеві б промовчати, а він відгризнувся: — Ви мені не указ (Гончар, Тронка, 1963, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 414.