УКЛА́НДАТИ, аю, аєш, док., перех., діал.
1. Убити. — Як се так? Через таку погань, повію, та нашим дітям таку наругу терпіти? Ми і її, і його [панича] укландаємої (Мирний, IV, 1955, 34); // Розірвати (про звіра). Там певно вже ведмеді укландають його (Сл. Гр.).
2. перен. Умовити. Лушня та Пацюк укландали й його пристати на Чіпчину раду (Мирний, II, 1954, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 417.