УКРА́ДЕНИЙ (ВКРА́ДЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до укра́сти. За кражу, за войну, за кров, Щоб братню кров пролити, просять І потім в дар тобі [Христу] приносять З пожару вкрадений покров!! (Шевч., І, 1963, 327); Уявляється йому, як вони з Марком ідуть з роботи і їдять кавуна, вкраденого на баштані (Тют., Вир, 1964, 283); Сховав [злодій] украдену річ у безпечне місце, а сам нахабно домагається, щоб перетрусили йому кишені (Вільде, Сестри.., 1958, 564); * Образно. На клаптиках паперу завжди в короткі вкрадені хвилинки щось малював Тарас (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 67); // укра́дено, безос. присудк. сл. — Не кричи, Василю, — каже Петро, — а буди козаків: украдено Череванівну з покоїв! (П. Куліш, Вибр., 1969, 102); — Ой, лишечко, біда, — коня вкрадено (Коцюб., І, 1955, 303).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 422.