УКРА́СТИ (ВКРА́СТИ), а́ду, а́деш, перех. Док. до кра́сти 1. Схопили його, привели до царя. — Звідки ти, злодію? Та ти хотів украсти мого коня? (Казки Буковини.., 1968, 202); — Хлопці! Денис у мене сало вкрав (Тют., Вир, 1964, 288); * Образно. Вороги! І люті! люті! Ви ж украли, В багно погане заховали Алмаз мій чистий, дорогий, Мою колись святую душу! (Шевч., II, 1963, 262); Наша зустріч єдина була. Ти пройшла, ти навіки пройшла, І твій образ украли сніги, Що летять і пливуть навкруги (Рильський, І, 1960, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 423.