УКРА́ЇНА, и, ж., заст. Територія уздовж меж держави, біля її краю. [Завада:] Чи судили її? Якби судили, то було би чутно, адже Самбір не така далека укра́їна (Фр., IX, 1952, 346); Воєвода Свенелд не раз говорив, що мир для Русі страшніший нині від брані, що на українах своїх і в полі Русь проливає крові більше, ніж на брані (Скл., Святослав, 1959, 52).
УКРАЇ́НА, и, ж., заст. Країна, край. Ой по горах, по долинах, По козацьких українах Сив голубонько літає, Собі пароньки шукає (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 328); Блукав наш предкопращур козак Савлук по горах, по долинах, по усяких українах, шукаючи — чого, я не знаю, та, може, і сам козак Савлук не знав (Вовчок, VI, 1956, 219); Він на всі козацькі україни за лицаря знаний, а вона зросла в степу, як трава (Панч, Гомон. Україна, 1954, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 422.