УКРИВА́ТИ (ВКРИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УКРИ́ТИ (ВКРИ́ТИ), и́ю, и́єш, док., перех.
1. Накладати, натягати зверху на кого-, що-небудь якесь накриття для тепла, захисту від чогось. Обом вона стелила на канапі, вкладала їх спати й укривала ковдрою, щоб не замерзли (Чорн., Визвол. земля, 1959, 22); Дядьки в кудлатих чабанських шапках товпляться край дороги, вкривають брезентом дерев’яного воза (Гончар, II, 1959, 11); Сяк-так старі удвох затопили піч, укрили її [Марусю] кожухами… (Кв.-Осн., II, 1956, 81); Джантемирові коні прийшли до фінішу змилені та втомлені. Джигіти одразу вкрили їх повстяними попонами (Тулуб, В степу.., 1964, 322); * Образно. На ранок мороз сивиною вкривав землю, стріхи, дерева… (Головко, І, 1957, 156).
2. Розміщуючись на якомусь просторі, покривати, заповнювати його. Лиман човни вкрили (Шевч., І, 1963, 66); Виїхали на узлісся, аж людська юрма усе поле вкрила (П. Куліш, Вибр., 1969, 163); // Устилати шаром, густо покривати поверхню чого-небудь (про сніг, пил і т. ін.). Свіжий перший сніг укрив гори й долини ніби тонким дорогим полотном (Н.-Лев., II, 1956, 300); Брильянти рос укрили луг шовковий, відбились верби в дзеркалі ріки (Сос., Щастя.., 1962, 81); * У порівн. Вишні цвіли так рясно й буйно, неначе вкрив їх пухнастий сніг… (Ю. Янов., II, 1954, 143); // Заволікати, застилати, затягати що-небудь (про хмари, туман і т. ін.). Хуга завила Сумна та зла: Все небо вкрила Білява мла (Граб., І, 1959, 287); На хвилину хмарка вкрила місяць. Село поринуло в темряву (Сміл., Крила, 1954, 10); // Густо рости, квітнути, покриваючи собою що-небудь (про рослинність). Густим килимом вкривають теплу землю фіалки (Смолич, II, 1958, 11); Настане літо; жовтий цвіт Укриє липу до вершини (Щог., Поезії, 1958, 302); Стареньку стріху мох укрив зелений (Фр., XIII, 1954, 52); // Виступати, з’являтися суцільно або густо (на обличчі, тілі і т. ін.). Тарас спинився. Піт укривав йому великий лоб (Ільч., Серце жде, 1939, 216); Солдати, що йдуть зі мною поруч, озираються, обличчя їм вкриває блідість (Кол., На фронті.., 1959, 67); Галя чула, як у неї серце зразу чогось забилося і густа краска вкрила лице (Мирний, IV, 1955, 141); Настане час, зів’януть очі, і зморшки вкриють це чоло (Сос., II, 1958, 95).
3. Робити дах або яке-небудь інше накриття над будівлею і т. ін. Йому до зарізу треба кулів: клуні й нові хати синам укривати (Кос., Новели, 1962, 168); Нова хата стояла вже майже готова — біла, чиста, весела, як свято. Почали вкривати її легким, черепичним дахом (Коп., Хата хлопчика.., 1957, 15); Відкладував [відкла-дав] Хома під осінь хату вкрити, Та на зиму ввійшов в некриту хату жити (Бор., Тв., 1957, 183).
4. Ховати від кого-, чого-небудь, роблячи непомітним. У гущині непроглядній, в западині скель прямовисних Судна свої укриває [Еней] (Зеров, Вибр., 1966, 230); // Надавати притулок кому-небудь, допомагати сховатися тому, кого переслідують. — Ігумен приняв [прийняв] лея [мене] милосердно і укривав в сій кімнаті (Фр., VIII, 1952, 143); // Охороняти, уберігати, рятувати від чогось. І хто заступить? Хто укриє Од зла людського в час лихий? (Шевч., II, 1963, 259); Від спек, від бур свої квітки Укриють в затишку садки (Граб., І, 1959, 487); — Хто укрив людей від муки, Де той смілий богатир? (Воронько, Три покоління, 1950, 20); // Приховувати, утаювати що-небудь від когось. Тяжко мені було укрити своє зворушення перед паннами (Фр., III, 1950, 103).
5. Розлягатися з силою в кінці чийогось виступу, висловлювання, промови і т. ін., заглушаючи їх (про вигуки, оплески і т. ін.). Схвальні вигуки вкрили слова Букана (Чаб., Балкан. весна, 1960, 118); Буря оплесків укрила Костеві слова (Донч., І, 1956, 71).
◊ Мо́крим рядно́м укри́ти див. рядно́; Укрива́ти (укри́ти) ганьбо́ю (несла́вою, со́ромом і т. ін.) — якимись діями, вчинками накликати на себе або на кого-, що-небудь ганьбу, безчестя, сором. [Годвінсон:] Час мені шукать деінде місця, де б голову тружденну прихилити, бо тут її неславою вкривати усякий блазень може безборонно (Л. Укр., III, 1952, 69); Не вкрив ганьбою я лиху громаду вашу. Я горе пив щодня і лиха знав я чашу, Але до зрадницьких не долучився [прилучився] лав (Зеров, Вибр., 1966, 387); Укрива́ти (укри́ти) кістка́ми шлях див. кі́стка; Укрива́ти (укри́ти) сла́вою — робити прославленим, знаменитим себе або кого-, що-небудь. Волиняни, які були прославленими воїнами, часто виступали проти турків, татар та вкривали славою українську зброю (Мельн., Коли кров.., 1960, 8); Я чую: пошепки десь розмовляють Стареньких двоє — і одно ввесь час Повторюють ім’я якесь ласкаве, Дитяче… Може, саме те ім’я, Що вкрило славою їх скромну хату (Рильський, II, 1960, 204); Безсмертною славою вкрила себе підпільна комсомольська організація.. «Партизанська іскра» (Рад. Укр., 25.I 1969, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 423.