УКРІ́ПЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до укріпи́ти. У самому кінці бронзового віку з’являються перші городища — поселення, укріплені валами і ровами (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 92).
2. у знач. прикм. Який має оборонні споруди. Під ранок розпочався штурм укріпленого міста (Кач., Вибр., 1953, 400); — Одержали ми завдання викурити німців з одного укріпленого пункту (Ткач, Моряки, 1948, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 425.