УЛАСКА́ВЛЮВАТИ (ВЛАСКА́ВЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., УЛАСКА́ВИТИ (ВЛАСКА́ВИТИ), влю, виш; мн. уласка́влять; док., перех., розм. Ласкою, умовлянням спонукати згодитися на щось, із чимсь, схиляти на свій бік. Він утрете спитався її, і благав, і власкавлював, і всю образу попередню, відмови давні вважав уже за добре (Вовчок, Вибр., 1937, 162); От до того царя і вдалася покірно Юнона, — Еоле! Владі твоїй господар людей і безсмертних Хвилі віддав — і власкавлювать їх, і здіймати вітрами (Зеров, Вибр., 1966, 223); Тільки заздалегідь добре заплативши попові за хрестини, можна було його власкавити: дочка буде не Євпистимія чи Каздоя, а просто Марія (Донч., VI, 1957, 53); — Ця корова з норовом.. З незвички затримала молоко. Ніяк не могла її уласкавити (Горд., Цвіти.., 1951, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 428.