УЛЕ́СЛИВО (ВЛЕ́СЛИВО). Присл. до уле́сливий 2. — Як у вас із гнійком? Я хотів би купити візок-два, — влесливо заговорив Антон (Чорн., Визвол. земля, 1959, 13); Худик голосно зареготав, і всі, хто були поблизу, теж улесливо засміялися (Мур., Бук. повість, 1959, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 429.