УЛИ́ТИЙ1 (ВЛИ́ТИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ули́ти1. Гупає виструганий, випалений, улитий водою тік, важке зерно, мов дріб, бризкає з колоса під замашним ударом ціпа (Ю. Янов., Мир, 1956, 100); Мир сміється, влитий сонцем… (Граб., І, 1959, 512); // ули́то, безос. присудк. сл. Боже! цвіту того, цвіту! як молоком улито! (Барв., Опов.., 1902, 89).
◊ Мов (як і т. ін.) ули́тий — гарно пошитий, щільно пригнаний (про одяг).
УЛИ́ТИЙ2 див. вли́тий1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 430.