УЛУ́С, у, ч.
1. Стійбище кочовиків або селище тюрко-монгольських народів у Центральній і Середній Азії та Сибіру. Виглянуло над Чигрином Сонце із-за хмари, Потягли в свої улуси З турками татаре [татари] (Шевч., II, 1963, 182); — Сходи хоч весь улус — ніде не знайдеш ти такого килима (Тулуб, Людолови, І, 1957, 394); Ширинська орда вийшла з зимових улусів і вчинила наїзд на сторожові курені та прикордонні села (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 278).
2. іст. Володіння монгольського хана на території Центральної Азії і Східної Європи Після смерті Чингіс-хана його держава розпалась на кілька великих володінь, або улусів, які були поділені між його синами та внуками (Іст. СРСР, І, 1957, 70).
3. Адміністративно-територіальна одиниця Якутії, що існувала до 1926 р. і відповідала районові. Улус — це район в Якутії — республіці, що займає великі простори далекої півночі (Трубл., Крила.., 1947, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 432.