УЛЮ́БЛЕНЕЦЬ, нця, ч. Той, кого дуже люблять, цінують. [Юда:] Учитель мав улюбленців між нами, — Ми, зуби зціпивши, їм догоджали, Щоб приподобитись йому хоч тим (Л. Укр., III, 1952, 140); Щоб Тарас менше був на очах лихої мачухи, батько часто брав свого улюбленця «чумакувати» (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 10); З перших днів перебування в загоні Гриць став улюбленцем усіх партизанів (Збан., Ліс. красуня, 1955, 118); Панський улюбленець, він [орел] щодня одержував з ласки пані Софії щедрий раціон — живу, взяту з отари вівцю (Гончар, II, 1959, 31); Міноносець став його улюбленцем. Михайлові навіть шкода було, що настане хвилина і доведеться розпрощатися з оцим гарним, напрочуд динамічним кораблем (Собко, Шлях.., 1948, 5).
◊ Улю́бленець до́лі (форту́ни і т. ін.): а) щаслива в житті людина; б) людина, щедро обдарована природою.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 432.