УЛЮЛЮ́КАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. улюлю́кати і звуки, утворювані цією дією. Лісом біжить сполохана дика коза. Здалеку чути улюлюкання і гавкіт панських псів (Цюпа, Назустріч.., 1958, 84); Перший раз він таки добрий десяток лежебоків назбирав по хатах і привіз їх на поле. Кажуть, там їх зустріли з улюлюканням і свистом (Кучер, Прощай.., 1957, 390).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 433.