УЛЮЛЮ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Нацьковуючи собак на звіра, кричати «улюлю»; // рідко. Нацьковуючи собак на людину, кричати «улюлю». Лукія з жахом дивилась на великого сірого пса, який перший підскочив до парубка. За ним мчала вся собача зграя, а ззаду біг Сашка, дико улюлюкаючи (Донч., III, 1956, 51).
2. Глумливо вигукувати що-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 433.