УМГУ́, виг.
1. Уживається для вираження ствердження чого-небудь. Провела [Юля] руками по щоках, стурбовано запитала: — Я червона? — Умгу (Тют., Вир, 1964, 246).
2. Уживається для вираження сумніву, недовір’я, невпевненості і т. ін. — Умгу! — промимрив боярин. — А чи доводилося вам, панове посланці, раніш бувати у його величності на прийомах, чи чували вже монаршу розмову… (Ле, Хмельницький, І, 1957, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 436.