УМИРОТВО́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до умиротвори́ти. Умиротворена своїм оновленням природа теплим вітром виколисувала на земних грудях плоди весняного зачаття (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 209).
2. у знач. прикм. Який умиротворився. Гурій Степанович Комаренко зайшов у добре знайому їдальню якийсь особливо просвітлений, спокійний, умиротворений (Собко, Срібний корабель, 1961, 200); // Сповнений умиротворіння. На обличчях матері й дочки відбивався душевний спокій і тиха умиротворена радість (Добр., Очак. розмир, 1965, 295).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 439.