УМО́ВЛЕНИЙ (ВМО́ВЛЕНИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до умо́вити; // умо́влено, безос. присудк. сл. А от і шлюбний день! Умовлено було не справляти дуже бучного весілля (Л. Укр., III, 1952, 506); Хлопці зустрілися з Наталею, як і було умовлено, на терасі яхт-клубу (Собко, Шлях.., 1948, 9).
2. у знач. прикм. Такий, про якого умовилися заздалегідь. Настав умовлений день першого поцілунку (Н.-Лев., IV, 1956, 258); Групу для зустрічі з підпільниками на умовленому місці також було визначено наперед (Ю. Янов., II, 1954, 30); Обидві посестри, Марія й Анна, стрінулися на вмовленім місці (Ков., Світ.., 1960, 102); — Заробив! Намалював портрет одного новопризначеного офіцера, а він мені, крім умовленого гонорару, подарував оце й чудову рамку для акварелі (Тулуб, В степу.., 1964, 328); // Відомий, зрозумілий тільки тим, хто умовився; умовний. Підпустивши їх [жандармів] на 40 кроків, Грицько дав умовлений знак (Козл., На переломі, 1947, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 443.