УМО́ГЛЯ́Д, у, ч.
1. книжн. Здатність до теоретичних узагальнень, а також до абстрактних міркувань про уявлювані чи гадані предмети, до висновків з теоретично прийнятих принципів.
2. Характерний для ідеалістичної філософії спосіб осягати істину, не звертаючись до досвіду, фактів дійсності, а на підставі самого лише «чистого мислення». Відомо, що форми зв’язку філософії з іншими науками історично змінювалися. Тривалий час вона впливала на розвиток наукового пізнання, так би мовити, натурфілософським шляхом, коли джерелом нових наукових ідей була сама філософія. До цих ідей вона приходила не на основі досвіду, а умогляду (Наука.., 7, 1965, 4).
3. Міркування, яке грунтується на спогляданні, абстрактному уявленні про дійсність.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 445.