УНИ́ШКНУТИ, ну, неш; мин. ч. уни́шк, ла, ло; док., розм. Те саме, що зати́хнути. Потім Дидона мов унишкла, Звеліла, щоб і Гандзя вийшла, Щоб їй насумоватись [насумуватись] всмак (Котл., І, 1952, 85); Розмова знов унишкла. Вона [дівчина] кудись геть-геть дивилася, а він [Чіпка] — на неї (Мирний, II, 1954, 70); Як дощ піде, то вітер унишкне (Сл. Гр.)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 449.