УНЯ́ТЛИВИЙ, а, е, розм., рідко. Те саме, що ува́жний. Став він ніби на виду похмурніший, а ласкавший [ласкавіший]; мовчущий, як перше, а унятливий (Вовчок, І, 1955, 226); На порозі в масці став стрункий матросик.., кожне унятливе око відразу б розпізнало: це ж зовсім не юнак, а… дівчина (Смолич, Реве та стогне.., 1960 293)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 452.