УПА́СТИ1 (ВПА́СТИ), упаду́, упаде́ш, док.
1. Досягти якоїсь поверхні, валячись згори вниз взагалі або з якогось предмета під дією власної ваги. З його пліч упав дров зв’язок грубий (Фр., XIII, 1954, 135); Яблуко впало м’яко в траву (Довж., І, 1958, 67); З доброго коня не шкода і впасти (Мур., Бук. повість, 1959, 30); // Випасти у вигляді опадів (про сніг, дощ і т. ін.). Однії [однієї] осені, ще не гаразд листя опало, як упав сніг (Мирний, V, 1955, 336); Набігла хмара… Великі краплі впали вже на картуз, на руки і на лице (Коцюб., II, 1955, 396); Мабуть, бути завірюсі. Сніг напевне упаде (Мал., Серце.., 1959, 150); Весна видалася засушливою.. «Як не впадуть дощі — пропаде зерно», — журився Оксен (Тют., Вир, 1964, 73); // Виділитися з атмосфери, осісти (про туман, росу і т. ін.). [Орфей:] Вже вечоріє! Вже роса упала! (Л. Укр., І, 1951, 457); На білу гречку впали роси (Рильський, І, 1960, 123); // Зайти, сісти (про сонце). Насувався вечір. Сонце уже упало десь за степом (Коцюба, Нові береги, 1959, 386).
◊ Го́лці ні́де впа́сти див. го́лка; З плече́й (з пліч) упа́в тяга́р див. плече́; [На́че (мов, як і т. ін.)] з не́ба впа́сти див. не́бо; [На́че (нена́че, мов і т. ін.)] гора́ з плече́й (з пліч) впа́ла див. гора́; Не дава́ти [і] пороши́ні (пороши́нці) впа́сти див. пороши́на, пороши́нка; Ні сі́ло ні впа́ло див. сіда́ти; Пили́ні (пили́нці) не дава́ти (не да́ти) упа́сти див. пили́на, пили́нка; Полу́да з оче́й упа́ла див. о́ко1; Се́рце упа́ло у кого — у когось з’явилося почуття страху, розчарування і т. ін. Коли він згадав про фотографію, серце в мене зовсім упало (Вільде, Сестри.., 1958, 310); — Просто серце в мене упало при ваших словах (Хотк., І, 1966, 148); Сму́ток упа́в див. сму́ток; Упа́в ві́хоть див. ві́хоть; Як (мов і т. ін.) у во́ду впа́сти див. вода́.
2. Звалитися, перекинутися на землю, втративши рівновагу, опору. Змагався довго Дуб, стогнав, не подавався, А далі затріщав, зломився і — упав… (Гл., Вибр., 1951, 150); Закрутилась, заходила кругом моя голова, захиталися ноги… чую — от-от упаду… (Мирний, І, 1954, 94); Здавалося, вони [коні] ось-ось впадуть, не витримавши, цього шаленого гону (Тулуб, В степу.., 1964, 23).
Упа́сти в но́ги (до ніг) кому, чиїх; Упа́сти на колі́на (навко́лішки, ниць) перед ким — чим: а) стати на коліна перед ким-, чим-небудь, благаючи про щось, просячи що-небудь. Одні питали, чи не краще б вийти назустріч війську з хлібом та сіллю, упасти в ноги, скоритись (Коцюб., II, 1955, 97); — Я батькові до ніг упаду.. Як не віддасть мене батько за тебе, я вмру! (Вовчок, І, 1955, 205); б) певним чином виявити глибокі, сильні почуття (вдячність, захоплення і т. ін.). Я місця не знайду.. Почервоніла, зраділа, ледве у ноги не впала дядині (Барв., Опов.., 1902, 83); Я бачу… ти ідеш прекрасна, як любов, Я упаду до ніг твоїх… (Рильський, І, 1960,89); Все впало ниць перед могутністю Юріштана (Хотк., II, 1966, 113).
3. Схилитися, опуститися вниз. Нимидора.. схилилась на стіл, голова упала на руки (Н.-Лев., І, 1956, 194); Я певен того, що вона зніяковіє і спустить свої очі додолу. Темні вії тоді важко впадуть униз (Кол., На фронті.., 1959, 15); Приклала [Олена] руку до серця, але вона відразу безсило впала донизу (Стельмах, І, 1962, 559); // Повиснути (про волосся, одежу). Мавка знов похилилась, довгі чорні коси упали до землі (Л. Укр., III, 1952, 243).
4. Раптово з’явитися на кому-, чому-небудь, десь, укрити собою когось, щось (про світло, тінь і т. ін.). Од місяця промені впали Йому на обличчя стрілами срібними (Л. Укр., І, 1951, 347); Вже ранкові тіні на стіни впали (Сос., II, 1958, 331); Світло перонного ліхтаря упало в купе, освітило постать Людмили (Головко, І, 1957, 456); * Образно. Задума впала на його чоло. Він похилив голову і мовчав (Н.-Лев., VI, 1966, 341); // Стати спрямованим на кого-, що-небудь (про погляд). Погляд її упав на краєць [окраєць] хліба (Мирний, І, 1949, 247); Погляд упав на скриню, і Харкевич відразу ж побачив папірець (Голов., Тополя.., 1965, 17).
5. перен. Раптово настати, насунутися, огорнути собою що-небудь. Здавалось, ніби сонце на небі одразу погасло, ніби на море впала темна ніч (Н.-Лев., VI, 1966, 67); Раптовий світанок не раз Упаде на просторі бульвари (Нагн., Вибр., 1950, 96); Спека й задуха упали на степ (Ю. Янов., II, 1958, 172); // перен. Раптово зазвучати. Дзвони несподівано впали (Коцюб., II, 1955, 86).
6. перен., на кого — що. Спіткати кого-, що-небудь, випасти на чиюсь долю. Як хмара, лихо на нас упало (Укр.. присл.., 1963, 32); [Міріам:] О, горе! Впала вже на мене кара (Л. Укр., II, 1951, 112); Конвоїри гнали взяту під арешт Гаркушину наймичку, на яку впала підозра, що це вона повипускала з сарая вночі бранців (Гончар, II, 1959, 349); — Горе велике впало на нашу землю, — почав Мстислав. — І не чули ми, і не відали про татар (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 366).
7. перен. Припасти, дістатися кому-небудь. Кожному упала нарізна дорога, — Смілому багата, смирному убога (Щог., Поезії, 1958, 273); // безос. Упало і їй ліпити молодим пиріжки (Сл. Гр.); Одного ..літа стало, Що на трьох братів упало Ту сторожу одбувати (Манж., Тв., 1955, 168).
8. Зменшитися в силі вияву, втратити силу, ослабнути. Тиск упав; Напруга упала; // Зникнути, перестаючи проявлятися. Вітрець упав (Стар., Поет тв., 1958, 25); Упали білорунні хвилі, Замовкло море (Рильський, І, 1960, 255); // Припинитися. Розмова одразу впала. Усі в столовій замовкли (Н.-Лев., IV, 1956, 72).
Упа́сти ду́хом див. дух.
9. Зменшитися, стати нижчою (про ціну); втратити попередню вартість (про гроші). Зразу не міг [Прокіп] найнятися, бо народу найшло більше, ніж треба, і ціни впали (Коцюб., II, 1955, 29); Правда, на той час дев’ять карбованців дуже впали в ціні, та все ж то були гроші (Минко, Моя Минківка, 1962, 95).
10. Загинути в бою, поєдинку; бути вбитим взагалі. Вічна слава братам, що упали в бою, щоб життя розцвітало й шуміло (Сос., Солов. далі, 1957, 25); Упав від руки підлих запроданців автор нещадно-гнівних памфлетів і глибокодумних драм Ярослав Галан (Рильський, IX, 1962, 160); // Припинити опір, оборону (про укріплений пункт); здатися. Звістка про падіння Перекопу приголомшила весь світ. Неприступний білий Верден, який, сподівались, зможе триматись роками, упав протягом трьох діб (Гончар, II, 1959, 438).
Тру́пом упа́сти див. труп; Упа́сти бездиха́нним [тру́пом] див. бездиха́нний.
11. перен. Опуститися морально. Ти вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту? О, краще б ти навіки занімів, позбувся рук, оглух, ніж так упасти!.. (Л. Укр., III, 1952, 419); — Ну, відповідай,.. як ти міг так низько впасти? (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 451); // Принизити свою гідність. — Упав до того, що й координати цієї Суламіф вивчив..: он у тому будинку мешкає… (Ле, Міжгір’я, 1953, 42).
УПА́СТИ2 див. упаса́ти.
УПА́СТИ3 див. впада́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 454 - 455.