УПЕ́РТО (ВПЕ́РТО). Присл. до упе́ртий1. — Скажіть, скажіть! — уперто жебонів Прокіп (Фр., II, 1950, 250); Похмуро й уперто він кинув знову: — Я не піду (Коцюб., II, 1955, 205); Семиволос уперто шукає нових методів буріння (Панч, В дорозі, 1959, 257); Згодом виявилося, що отець Вікентій самотужки вперто вивчає медицину (Стельмах, І, 1962, 251); Вітер.. обдавав крижаним холодом людей, але вони вперто йшли далі (Шиян, Баланда,1957, 14); Незважаючи на обстріл, колона уперто, верства за верствою рухається далі (Гончар, II, 1959, 121); Дрібно-дрібно просіває дощ, але невпинно, уперто (Хотк., II, 1966, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 458.