Слово "упиратися" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


УПИРА́ТИСЯ1 (ВПИРА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УПЕ́РТИСЯ (ВПЕ́РТИСЯ), упру́ся, упре́шся і увіпру́ся, увіпре́шся, док.

1. Упирати в що-небудь руку, ногу, плече і т. ін. або якийсь предмет для опори чи відштовхування. Сани йшли у затоки, стукались копилами, а він [Потап] одставляв ногу і упирався в тверді краї дороги, як звик се робити, коли вивозив гній (Коцюб., II, 1955, 278); Тут [у рівчаку] було неглибоко, і ми попихали свої човники, упираючись веслами в дно (Досв., Вибр., 1959, 407); Петро мчавсь на його [розбишаку] з шаблею. Уже близько. Як ось кінь — тиць! Зупинивсь над проваллям, уперсь передніми ногами да аж захріп (П. Куліш, Вибр., 1969, 104); Дівчинка уперлася рученятами в підлогу й зіп’ялася на ноги (Донч., III, 1956, 18); // Бути щільно притиснутим до чогось, маючи його за опору (про предмет).

2. Наштовхуватися на яку-небудь перешкоду, міцно притискуватися до чогось. В хату увійшов височенного росту москаль. Голова його трохи не в оселю впиралася (Мирний, III, 1954, 369); Таки завузька й тут. Дараба стала поперек ріки, упершися в оба береги, і загатила ріку (Хотк., II, 1966, 393); * Образно. Стрункі сосни велично впираються вершинами в небо (Збан., Малин. дзвін, 1958, 95); // Доходячи до певної межі, закінчуватися; бути перегородженим чимось. Дорога впирається в земляну стіну (Ю. Янов., IV, 1959, 11); Наступної ночі батальйон врізався в новий квартал, який упирався рогом в перехрестя вулиць (Гончар, III, 1959, 247); // перен. Гальмуватися чим-небудь, мати щось на перешкоді. — Візьми і організуй з бригадирів, трактористів гурток по вивченню агротехніки. — А як вони не захочуть? — От бачиш, усе впирається в хотіння (Мушк., Серце.., 1962, 133); — Видно, знову діло в бандитизм упирається. Прямо нема тобі ну ніякого спокою (Стельмах, II, 1962, 189).

Упира́тися (упе́ртися) очи́ма (по́глядом, зо́ром і т. ін.) у (на) когощо — спрямовувати очі, погляд на кого-, що-небудь, довго або пильно вдивлятися у когось, щось. Сидів [Іван] і поглядом своїм незрячим упирався в курний шлях (Кол., Терен.., 1959, 66); Закинув [Юра] назад бліде обличчя і вперся похмурим оком у хмару (Коцюб., II, 1955, 340); Румун.. уперся баньками на Маковейчика (Гончар, III, 1959, 58).

3. перен. Опиратися, пручатися, чинити опір певним діям. Галя взяла Грицька за ухо і, незважаючи на те що він, як тільки міг, упирався, брикався ногами та приловчався, щоб укусити її за руку, повела назад до класу (Вас., І, 1959, 118); Їх [мавпочок] узяли на мотузочки й потягли на пароплав. Звірята впирались, вищали, мотали головами.. — не хотіли залишати негра (Трубл., II, 1950, 61); Тягнирядно.. уперся, як віл, і мусили вести до підводи силою (Головко, II, 1957, 185); // Уперто відмовлятися від чогось, не погоджуватися з ким-, чим-небудь. Розказав [Лушня] і про останню розмову з Чіпкою; радив пристати [найнятись на службу]… Пацюк одразу згодився. Матня впирався (Мирний, І, 1949, 320); Знесиленого Мар’яна жінки повели в другу половину хати, щоб там хоч трохи відпочив. Він упирався, віднікувався, але через якийсь час впав у тяжке забуття… (Стельмах, І, 1962, 171); Не раз, буває, дитина мала упреться, сама не знає чому: не хочу того та й не хочу! а чого не хоче і чому не хоче — і питати дарма (Фр., І, 1955, 157); // Наполягати на чомусь, стояти на своєму. — Вже ж я тебе, доню, ніколи не побачу!.. Та й там буде гірше, ніж тут, — ось вір мені… — Хоч гірше, аби інше, — упиралась Лисавета (Григ., Вибр., 1959, 292); Взяла мене така думка: мати підожде та побачивши, що я вперлась та й з літ уже виходжу, то й не буде мене неволити, оддасть мене за москаля, як вернеться (Барв., Опов.., 1902, 237).

УПИРА́ТИСЯ2 див. впира́тися1.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 459.