УПІ́ЙМАНИЙ (ВПІ́ЙМАНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упійма́ти 1-4. Впіймані рибки довго і глухо стукали в човні (Донч., V, 1957, 8); У ту клітку дід упійманого перепела пускатимуть (Вишня, II, 1956, 168); // у знач. ім. упі́ймані, них, мн. (одн. упі́йманий, ного, ч.; упі́ймана, ної, ж.). Ті, кого впіймали. Кінні козаки робили облави і вже кількох дезертирів упіймали. Впіймані підлягали воєнно-польовому суду (Донч., III, 1956, 123); // упі́ймано, безос. присудк. сл. Сонце вже впіймано об’єктивами 5-метрового коронографа та збільшувальної установки.. Затемнення почалось (Веч. Київ, 23.XI 1968, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 460.