УРАГА́Н, у, ч.
1. Вітер великої руйнівної сили (до 12 балів). Завтра ж рано Завив голодний Звір в пустині, і повів Ураган холодний (Шевч., II, 1963, 184); Вітер щохвилини міцнішав, переходив в ураган. Тепер не тільки пісок, але й каміння летіло вихором і боляче било людей та худобу (Тулуб, В степу.., 1964, 72); Ураган гув, вив, свистів, — і це ревіння було дужче за всі інші звуки (Смолич, Світанок.., 1953, 566); * У порівн. Данило налетів, як ураган, несподівано й люто (Ле, Вибр., 1939, 32).
2. чого, перен. Про велику силу, напруженість проходження чого-небудь. Свищуть урагани класових боїв на Заході (Кач., II, 1958, 104); Герої мої розлучились в ці дні, Війни урагач все закутав, як хмара… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 210); // Стрімкий розвиток, бурхливий вияв чого-небудь. [Ольга:] Це була буря, шторм, ураган почуттів… Як жаль, що тепер нема таких… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 472.