УРА́ЖЕНИЙ1 (ВРА́ЖЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ура́зи́ти1. Блиснув його карабін, — і, мов громом уражений, я покотився між трупи (Фр., II, 1950, 65); — Ще не гнуться козаки, — гукнув з воза старий Бовдюг і впав, уражений кулею в самісіньке серце (Довж., І, 1958, 261); Грудки з мокрого снігу били так дошкульно, що кожен з нас хапався за вражене місце (Сміл., Сашко, 1957, 23); Зібер.. зиркнув на вигнуту, навіть для недосвідченого ока помітно вражену хворобою спину [Пакришня] (Збан., Сеспель, 1961, 52); Повітря важке, густо насичене духом овечої сірки, скипидару, дьогтю, яким заливають уражені коростою місця шкіри (Гончар, Таврія, 1952, 151); То надзвичайно жальне видовище — плодовий сад, уражений яблуневою плодожеркою (Наука.., 10, 1969, 23).
УРА́ЖЕНИЙ2 див. вра́жений1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 473.