УРА́ЗА1 (ВРА́ЗА), и, ж., заст. Рана. [Ігуменя:] Ми ж тебе хворого до себе прийняли, коло тебе ходили, врази твої гоїли. А ти от чим нам за се заплатив? (Мирний, V, 1955, 115); Птиця упала, травою побігла, Вразу забула свою (Щог., Поезії, 1958, 299).
УРА́ЗА2 див. вра́за1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 473.