УРИВА́ТИ1 (ВРИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УВІРВА́ТИ (ВВІРВА́ТИ) і УРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех.
1. Тягнучи, смикаючи, відокремлювати частину від цілого; відривати. Налякане звірятко [ящірка] з усієї сили перлося наперед. Аж нарешті урвало притиснену часть [частину] хвостика й утікало просто перед себе (Март., Тв., 1954, 293); Вона урвала пряжу, і, кинувшись до Малашки, почала з удаваною злістю штурхати її веретеном попід боки (Добр., Очак. розмир, 1965, 99); // Надломивши, відокремлювати від стебла, кореня і т. ін. (листок, квітку, плід тощо); зривати. — Урвіть по листочку. Вломіть по гіллячці (Рудан., Вибр., 1937, 74); [Дівчата (хвилю мовчать, потім починають співати):] Урву рожу-квітку та й пущу на воду (Фр., IX, 1952, 94); // Переривати, розривати що-небудь навпіл, на частини. — Музика, ша! — гукнув раптом голос Качковського, та так зично, що скрипка й басоля зараз замовкли, мов урвали струни (Л. Укр., III, 1952, 671).
2. перен. Різко припиняти що-небудь (дію, процес і т. ін.). «Ви, певно, теж уже догадались, хто він такий…» Я одразу уриваю читання: — Хто ж це? (Вас., Вибр., 1950, 41); Майстер Никифір уриває роботу, уперізується і теж бере свічечку в руки (Черемш., Тв., 1960, 89); Війт урвав бесіду й оглянувся по хаті. З його слів та погляду можна було зміркувати, що він хоче щось більше казати, лише здержується (Кобр., Вибр., 1954, 59); Гарасько урвав сміх, мовчки плуганився за Тимком (Тют., Вир, 1960, 41); // неперех. Зупинятися раптово, несподівано (звичайно в розмові, бесіді і т. ін.). Вона говорила майже весело, хоча по кождім реченню уривала і важко дихала (Фр., IV, 1950, 301); [Любов:] Колись ми були друзі, пожалуємо, ж тепер… (Уриває) (Л. Укр., II, 1951, 90); Сахно з цікавістю слухала господаря, але той раптом урвав. — Я втомлюю вас… (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 38).
◊ Урива́ти (урва́ти) терпе́ць див. терпе́ць.
3. З труднощами знаходити, виділяти для якої-небудь мети (час). Цілий тиждень Христя за приводом хазяйки, наче в каторжній роботі, коло печі крутилася, уриваючи післяобідній зайвий час на підмазування (Мирний, III, 1954, 81); За тим натовпом, клопотом та трусою, то я не урвала й годинки з людьми попрощатись (Вовчок, І, 1955, 118); Тайжан урвав на світанку хвилину і прибіг допомогти Кумиш (Тулуб, В степу.., 1964, 40).
4. Діставати, захоплювати, одержувати що-небудь нечесним шляхом, діючи хитрістю, силою і т. ін. — І чом я ще не служила? От і сама б прохарчилась і дітям би перепало: коли огірочків, коли м’ясця, сиру, сальця, а таки б урвала! (Григ., Вибр., 1959, 31); [Острожин:] Та змилуйтесь! Чи один же цілий вік клацав зубами даремно, а ви одразу такий шматок урвали… (Л. Укр., II, 1951, 85).
◊ Урива́ти (урва́ти) шмато́к див. шмато́к.
5. Зменшувати. Най знає, як бідному робітникові уривати платню! (Фр., І, 1955, 118).
6. Надривати, пошкоджувати. — Як вам не соромно? Серце своє тут урвав [голова колгоспу], а ви отак дякуєте (Кучер, Трудна любов, 1960, 486).
7. тільки док., розм. Ударити, хльоснути. — Оцею якби урвав! — каже Ковинський, простягаючи свою різку (Свидн., Люборацькі, 1955, 103).
8. діал. Бігти, утікати. За що продав, аби б довго не стояти, та й уривай додому (Кв.-Осн., II, 1956, 9); Йому гукають: тривай! а він чимдуж урива (Сл. Гр.).
УРИВА́ТИ2 див. врива́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 475 - 476.